Якось дуже непомітно накопичилося достатньо проблем у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю. Звісно, вони були й раніше, але не виникали за достатньо короткий проміжок часу і не мали настільки суттєвих наслідків.
Завжди був впевнений (та й зараз залишаюсь на цих позиціях!), що є кілька сфер діяльності, в які абсолютно небезпечно впускати людей, які в цих сферах нічого не тямлять. Звісно, мабуть, таких сфер набагато більше, але саме в наступних з них фах відіграє вирішальну роль: медицина, освіта, соціальний захист.
І, чомусь, саме ці галузі найбільшою мірою полюбляють віддавати на відкуп, а, скоріше – на потурання, нашим першим леді. Нагадаю, пані Катерина Ющенко обіймалася лікарнею майбутнього, пані Марина Порошенко опікувалася інклюзивною освітою, а теперішня перша леді пані Олена Зеленська взялася за безбар’єрність. І нікого не бентежить той факт, що ці галузі в найбільшому ступені наближені до широкого загалу громадян України. Героїнею у цьому ланцюжку виглядає пані Людмила Янукович, яка, дякувати Богові, особливо нікуди не втручалася.
Про минувшину якось іншим разом, а про теперішню ситуацію поговоримо детальніше. Обрання нового президента України принесло нам не тільки нову першу леді, але й нову (хоча і не відразу) міністерку соціальної політики, як і нового очільника Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.
Дуже голосно наприкінці 2020 року було проголошено ініціативу Олени Зеленської про створення Національної стратегії безбар’єрного простору в Україні, а до того достатньо тихо й непомітно було 1 лютого 2020 року створено ГО «Безбар’єрність», головою якої стала пані Тетяна Ломакіна. До команди цієї громадської організації входять також експертка з соціального проєктування, фінансовий менеджер та фахівець з управління проєктами. Оце й усе, інформація з офіційного сайту ГО «Безбар’єрність». А вже 15 червня 2021 року пані Тетяну Ломакіну призначають радником-уповноваженим президента України з питань безбар’єрності, змінюючи назву посади з «уповноваженого з прав осіб з інвалідністю». Лише мені видається дуже дивним, що протягом трохи більше одного року створено ГО «Безбар’єрність», з’єявляється ініціатива першої леді щодо Національної стратегії безбар’єрності та переіменовано посаду радника-уповноваженого з питань безбар’єрності, на яку призначено голову тієї самої ГО «Безбар’єрність»?!
Це само по собі дивно, а ще лякає зміна акцентів з проблем осіб з інвалідністю на проблему створення безбар’єрності. В усі часи саме проблематика осіб з інвалідністю була локомотивом боротьби за доступність, пізніше – за безбар’єрність, адже іт, хто працює у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю пам’ятають активність саме громадських об’єднань осіб з інвалідністю при підписанні та ратифіікації Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю, ініціюванні змін до безлічі нормативно-правових актів, прийнятті Національної стратегії «Безбар’єрна Україна», лоббіюванні прийняття Державних будівельних норм «Інклюзивність бідівель і споруд» тощо. Після зміщення акцентів на безбар’єрність є побоювання щодо нехтування іншими правами осіб з інвалідністю. І першою ластівкою виступає ініціатива Кабінету міністрів України щодо монетизації пільг на проїзд для осіб з інвалідністю шляхом передачі повноважень на їх встановлення, визначення обсягу та виплати компенсації органам місцевого самоврядування. Питання настільки проблемне, що простими рішеннями його вирішити аж ніяк не можна. Але бажання не заглиблюватися у сутність проблеми та, одночасно, зняти навантаження з державного бюджету, який відчуває значний тиск, робить перспективу отримання абсолютного хаосу у цих питаннях дуже реальною.
