Сьогодні в сучасному світі, коли медицина робить колосальні кроки в своєму розвитку, нажаль, є події та ситуації, які призводять до безповоротної втрати зору травми, бойові дії, ускладнення після вірусних захворювань. Певний період життя сім’я людини, що втратила зір, зосереджується на процесі лікування та максимальному поверненні зору своїй рідній людині. Даний процес лікування може тривати від одного місяця до декількох років, і цей час може негативно вплинути на психічний стан та соціальний статус людини. В процесі лікування важливо звернути увагу на адаптацію та реабілітацію людини, яка втратила зір та членів її сім’ї. В даній ситуації особливо важливо допомогти обом сторонам швидше пристосуватися до життя в нових умовах. Втрата зору в дорослому віці є складним процесом, який змінює звичне життя людини та його сім’ї. В цій статті ми звернемо увагу на надання простих порад, правил, рекомендацій, які зможуть допомогти вам у побуті та суттєво покращать якість вашого життя.
Вам, рідним і близьким, потрібно максимально знизити свою гіперопіку незрячої людини, краще допомогти їй проявити себе та стати самостійним! Звичайно, ми усвідомлюємо, що ця елементарна порада стане для вас дуже складною у її застосуванні, але ми чітко розуміємо, що її виконання призведе до повноцінності вашого життя. Іноді родичі недооцінюють можливості незрячого, прагнуть захистити його від всіляких домашніх справ, проблем, турбот, беручи весь клопіт, всю домашню роботу на себе.
Члени сім’ї сильно оберігають, жаліють, підстраховують, "навіщо тобі це робити, якщо я зроблю краще".
«Якось, я зустріла дівчину, якій було 26 років, а мама їй застібала гудзики на пальто та одягала капелюшок», на моє здивоване запитання «Що ви робите? Воноже це сробити сама!?» мама відповіла «Вонаж небачить». Займаючи таку позицію, ви намагаєтесь усунути незрячого від рівності в сім’ї. Тим самим ви змушуєте незрячого зайвий раз відчути свою безпорадність, неповноцінність, своє малоцінне становище в сім'ї, яке обумовлюється надмірною турботою та опікою.
Необхідно постійно залучати незрячого до виконання різноманітних домашніх побутових справ, і, навіть, коли вам здається, що ви це зробите краще та швидше, зупиніться і надайте незрячому можливість проявити себе. Незрячі люди і самі досить часто відсторонюються від побутових справ, зводячи своє існування до рівня споживача, але вашим важливим завданням є організація побуту таким чином, щоб незрячий навчився все робити самостійно. Необхідно разом ходити до магазину, готувати їжу, прибирати квартиру та робити інші побутові справи. Намагайтеся свої взаємини в сім’ї будувати з урахуванням деяких складнощів, які виникають через відсутність зорової інформації. Формування практичних навичок у незрячих будується на активній участі мислення, уваги, пам’яті, при цьому слід пам'ятати, що адаптація незрячого до світу та способу життя зрячих можлива лише тоді, коли між ними є розуміння та допомога з боку зрячих, яка сприяє розвитку самостійності та свободи.
Дана стаття є частиною Довідника практичних рекомендацій, який був створений в рамках проекту «Інклюзивне суспільство в Україні» Центром Ярміз за підтримки Представництва ЄС в Україні та Міжнародного Фонду Відродження.
Авторка – Олеся ПЕРЕПЕЧЕНКО, експерт, тифлопедагог.
