Ваша допомога у використанні навичок орієнтування у просторі з тростиною є дуже важливою. Щоб людина не відчувала себе непотрібною, треба залучати її до активної діяльності, допомагати вести домашнє господарство, вчитися, працювати, і багато чого іншого. Для цього йому треба вміти орієнтуватися в просторі з тростиною самостійно. Вам може здатися, що ваша місія полягає в постійній допомозі, супроводі та обслуговуванні незрячого, але це не так. Щоб повернутися до повноцінного життя незряча людина має вміти все робити самостійно. Можуть виникнути обставини, коли ви не завжди зможете бути поруч, і тоді людина може відчути себе безпомічною, краще заздалегідь потурбуватися про це і навчити незрячого самостійно орієнтуватися у просторі. При цьому він буде почуватися вільно і незалежно, а ви будете пишатися ним. Ви повинні вірити в те, що незрячий може навчитися ходити вулицями міста самостійно, застосовуючи навички орієнтування, і постійно спонукати його до цього. Якщо це не робити, незрячі починають віддавати перевагу ходінню з супроводом і поступово перестають хотіти ходити самостійно, так їм простіше, зручніше, не треба напружуватись. Поступово навички орієнтування забуваються, з’являється страх та невпевненість. Часто і родичі підштовхують до цього, починаючи утримувати його, відмовляти ходити самостійно. Відразу кидаються супроводжувати. Нажаль, так поводяться багато родичів незрячих: "якщо я поруч, можу провести, чому не зробити цього? Мені так спокійніше". Ваше занепокоєння є зрозумілим, але ви повинні думати не тільки про свій спокій, а і про саму людину. Звичайно, дуже важко визначити ту міру допомоги, яка необхідна у кожному конкретному випадку. Важливо постійно стримувати свої пориви, контролювати реакції - у цьому полягає мудрість турботи.
Якщо ви відчуваєте, що незрячий зможе зорієнтуватися на прилеглих до будинку вулицях, але не може зважитися на це, спонукайте його або спровокуйте. Наприклад, попросіть його сходити до крамниці, зробіть вигляд, що у вас не має часу і без його допомоги вам не обійтися. Ви можете придумати будь-яку іншу ситуацію, щоб йому треба було щось зробити чи кудись сходити самостійно. Безумовно, тут від вас буде потрібно чимало мужності та терпіння, але тільки так ви допоможете незрячому досягти успіхів в орієнтуванні та стати самостійним.
Багато незрячих соромляться ходити з тростиною у своєму місті, бо там багато знайомих, які їх знали ще до втрати зору. Допоможіть їм подолати цей хибний сором. Переконайте його, що тростина необхідна йому в орієнтуванні і на сьогоднішній день - це найдосконаліший інструмент, який допомагає незрячім орієнтуватися у просторі. Біла тростина є сигналом для оточуючих. Коли водії машин будуть бачити в руках людини Білу тростину, вони будуть уважніші на дорогах. Перехожі запропонують свою допомогу у небезпечних та важких ділянках для орієнтування, допоможуть перейти проїзджу частину, пройти в людних місцях, обійти ями, калюжі тощо. У громадських місцях до людей з білою тростиною ставляться уважніше і надають допомогу. Ваша безпосередня допомога дуже потрібна незрячому у вивченні маршруту до магазину, зупинки громадського транспорту, поліклініки, будинку друга та до інших важливих для нього місць. Для цього вам необхідно уявляти реальні можливості незрячого в його самостійному переміщенні. Це можна зробити за допомогою словесного опису місцевості, пройшовши разом весь маршрут. Можна зробити макет маршруту, який можна подивитися руками, наприклад, побудувати його з дитячих кубиків та конструкторів, наліпити на картоні пластиліном вулиці, будинки, тротуари, газони тощо. Перед його виходом на вулицю, не забувайте попередити про наявність тимчасових перешкод на маршрутах, якими він зазвичай ходить, хтось залишив авто, прорвало трубу та викопали яму, перегородили тротуар попереджувальною мотузкою.
Коли людина втрачає зір, вона активніше починає використовувати слух, дотик, нюх, смак.
Як же незрячий використовує слух, дотик, нюх у орієнтуванні?
За допомогою слуху можна визначити близько від нього машина чи далеко, перехожі йдуть поруч, чи в стороні, легко впізнати людину за голосом, ходою. Постукавши тростиною по землі можна дізнатися де знаходишся на асфальті, газоні, плитковому тротуарі. Спочатку незрячий може розгубитися і розхвилюватися у такому вирії звуків, але треба просто допомогти йому з ними розібратися та навчитися слухати звуки.
Дотик, як і слух, має велике значення для орієнтування незрячої людини. Дотик дає їй багато різноманітної інформації про навколишній простір. Ногами та тростиною незрячий відчуває, якою дорогою він іде, асфальтом, травою, ґрунтовою дорогою, пухким снігом чи шляхом протоптаним в снігу. Торкаючись руками і тростиною можна визначити, що знаходиться поруч кущі, дерева, стіни будинків, паркани. Таким чином, усі предмети на вулиці навколо можуть бути орієнтирами, тому, коли ви вивчаєте з незрячим маршрут, допоможіть йому «подивитися» усі предмети, які знаходяться поруч.
Нюх є також важливим у орієнтуванні, він допоможе знайти булочну, лоток з овочами та фруктами, ресторан чи піцерію і навіть вбиральню.
Тому хочеться зазначити, що усі відчуття можуть стати гарними помічниками в орієнтуванні у просторі для незрячої людини.
Дана стаття є частиною Довідника практичних рекомендацій, який був створений в рамках проекту «Інклюзивне суспільство в Україні» Центром Ярміз за підтримки Представництва ЄС в Україні та Міжнародного Фонду Відродження.
Авторка – Олеся ПЕРЕПЕЧЕНКО, експерт, тифлопедагог.
