Іноді здається, що поради давати чи писати дуже легко, але коли ти починаєш це робити, то досить тяжко знайти правильні слова, щоб людина, яка їх читає почула, зрозуміла і дослухалась тієї чи іншої рекомендації. Ось і зараз, в попередніх розділах, мені здається, я вам стільки всього наговорила, що цього разу вже і майже нічого сказати. Хоча, можливо, це не так! І ще декілька розумних порад ви зможете знайти і в цьому розділі.
Навряд хтось заперечуватиме думку про те, що у відображенні та сприйнятті навколишнього світу зір відіграє провідну роль. Зорове сприйняття має важливе значення у пізнанні навколишнього світу та практичній діяльності людини. Ці складні моменти нашого життя, коли травми, поранення та різноманітні захворювання призводять до повної або часткової втрати зору, але у кожного ця втрата чи залишок мають свої індивідуальні особливості. Давайте разом розглянемо особливості залишкового зору. До незрячих відносять людей, гострота зору яких у окулярах або лінзах (це зір з корекцією)не перевищує 0,03 (тобто 3%) на те око, яке бачить краще. Вам може здатися, що незряча людина - це та, яка повністю не бачить та не відрізняє світла від темряви, але в такому випадку вживають термін тотально незрячий. Якщо людина відрізняє світло та яскравість від темряви – це людина з світловідчуттям. Іноді людина не бачить форми предметів, але може розрізняти не тільки світло а й кольори. Сприйняття навколишнього світу за допомогою залишкового зору має свої особливості. Наявність такого зору як світловідчуття вам може здатися нікчемним і таким, що не заслуговує на увагу, але багато незрячих зі світловідчуттям вміють чудово цим користуватися.
Також, існують випадки тунельного зору - це коли людина бачить світ через вузенький тунель. Їх поле зору дуже звужене і вони не бачать те, що знаходиться праворуч, ліворуч, вище чи нижче центра ока. В такому випадку людині, щоб розглянути все навколо, треба поступово ніби обдивитися очима навколишній простір. Іноді людям важко зрозуміти, чому людина може читати книгу, але не може подати предмет, що знаходиться поруч із ним. Просто цей предмет не потрапляє у поле зору і такій людині потрібен час щоб його знайти. Також бувають випадки випадання зору в центрі ока і тут виходить навпаки. Все, що праворуч, ліворуч, зверху, знизу людина бачить, а що в центрі - то ні.
Найчастіше, сліпота у нас асоціюється з фізичними порушеннями органів зору. Дійсно, в основі нездатності ока сприймати світлове випромінювання лежать численні структурні порушення у будові та функціонуванні зорового аналізатора, що є наслідком різноманітних захворювань, поранень, та травм. В усіх випадках можна адаптуватися та навчитися жити. Вам може здатися, що людям, які не бачать з дитинства, набагато легше призвичаїтися до життевих справ, чим вам. З одного боку, тут я можу з вами погодитися, а з іншого - ні. Все залежить від того, як вчили та розвивали незрячу дитину, дозволяли їй бути самостійною чи проявляли гіперопіку над нею і багато чого іншого. Переваги людини, що втратила зір в дорослому віці неоціненні, ви сформована особистість, яка має просторове та образне мислення, зорову пам’ять, знаєте та можете уявити форми предметів, кольори тощо. При втраті зору у дорослому віці більше страждає психологічний аспект та емоційна сфера. Проблема сліпоти не вичерпується лише її медико-біологічним аспектом. В цьому випадку йдеться про емоційні процеси, визначені у психології як безпосереднє відображення відносин людини і навколишнього світу. Реакція на сліпоту – це не реакція на певні анатомічні порушення, що є причиною сліпоти, це, по суті, реакція на зміни характерних відносин людини з навколишнім світом. Саме тому будь яка біологічна аномалія набуває для людини психологічного значення, адже спричиняє певні соціальні наслідки.
Говорячи про емоційні реакції на втрату зору, нам хотілося б підкреслити таку важливу обставину. Свої власні емоції людина умовно ділить на дві групи. Перша – це емоції, які людина пов’язує із собою як з фізичним об’єктом. Прикладом можуть бути емоційні переживання у разі виникнення різних больових відчуттів. Друга група емоцій людиною переживається по-іншому – це біль на рівні підсвідомості. У таких випадках говорять про «душевний біль», «душевну травму» і т. д. Носієм такого роду емоцій є не організм а щось інше нетілесне, що в психології називають «особистість».
Ось тут і включається в роботу ваша особистість, характер, сила волі, бажання, мотивація.
У мене є друг, який втратив зір в 30 років і зразу після лікарні взяв в руки тростину і пішов на роботу, адже треба було жити та годувати родину. Ось тут і прослідковується сила волі, характер, мотивація. Та є інший приклад, коли втрата зору загнала людину в глухий кут, призвела до відсторонення його від друзів, роботи, сім’ї. Людину захлиснула злоба та пошук винних.
Звичайно, я вам можу ще розповісти сотні історій та прикладів, але у кожного з нас свій шлях. І якою дорогою підете саме ви, вирішувати тільки вам. Я лише можу радити та рекомендувати, що може полегшити вам рух та допоможе подолати перешкоди. Пам’ятайте, що сенс життя ви повинні знайти самі. Ніколи не пізно починати рух, навіть після суттєвих змін! І як співав Кузьма Скрябін «Не важливо, що позаду! Головне хто зараз поруч і з ким ти можеш розділити свою ношу!». Шукайте друзів, колег, однодумців, коханих, роботу, хоббі, напрямок освіти і рухайтесь тільки вперед!
Дана стаття є частиною Довідника практичних рекомендацій, який був створений в рамках проекту «Інклюзивне суспільство в Україні» Центром Ярміз за підтримки Представництва ЄС в Україні та Міжнародного Фонду Відродження.
Авторка – Олеся ПЕРЕПЕЧЕНКО, експерт, тифлопедагог.
