UA 
Мама сидить біля ліжка сина в лікарні й тримає його за руку. «Все буде добре, головне, що живий», – повторює вона. Він мовчки відвертається до стіни. Вона хотіла підтримати, а він почув, що його біль не помічають.
Таких історій наші фахівці чують десятки. Близькі люблять і хочуть допомогти, але не знають, які слова потрібні в цю мить. А перші тижні після втрати зору – критичний час, коли людина вирішує, чи шукатиме спосіб жити далі. Наше опитування 200 ветеранів з інвалідністю по зору показало, що саме цей період вони згадують як найважчий.
Ми попросили наших експертів пояснити, які фрази варто відкласти і чим їх замінити.
1. Замість «Час лікує» – «Я поруч, скільки буде потрібно»
«Людина, яка щойно втратила зір, живе сьогоднішнім днем, і він дуже важкий. Обіцянка, що колись стане легше, звучить як прохання потерпіти й не заважати. Набагато більше підтримує впевненість, що вона не залишиться сама», – пояснює психологиня Ірина Яворська.
2. Замість «Я тебе розумію» – «Розкажи, що зараз найважче»
«Ця фраза часто викликає протест: „Ти не можеш зрозуміти, ти бачиш“. Краще запитати й вислухати. Людині важливо, щоб її почули, а не щоб її переконали», – каже Олеся Перепеченко, фахівчиня з реабілітації незрячих, президентка ГС «Сучасний погляд».
3. Замість «Добре, що живий» – просто вислухати
Для родини це правда, і вдячність за життя щира. Але людина в цю мить переживає втрату, і порівняння з гіршим варіантом знецінює її горе. Дайте їй право сумувати.
4. Замість «Не плач, будь сильним» – «Ти маєш право на ці почуття»
«Горювання після втрати зору – природний процес, через який проходить кожен. Сльози, злість, мовчання – його частина. Коли емоції забороняють, вони нікуди не зникають, а проживати їх стає ще важче», – наголошує Олена Слизька, психологиня, кураторка групи підтримки дружин ветеранів з втратою зору.
5. Замість «Я все зроблю за тебе» – «Скажи, з чим допомогти, а що хочеш зробити сам»
«Найбільший страх людини після втрати зору – стати тягарем. Коли рідні з любові забирають у неї всі справи, цей страх тільки посилюється. Навіть маленька самостійна дія, як-от налити собі чай, повертає відчуття контролю над життям», – тифлопедагогиня Леся Лимар.
6. Замість «Тобі ж не важко?» або «Ну що, бачиш?» – чесна розмова без перевірок
Постійні перевірки зору і питання про самопочуття тримають людину в стані хворого. Краще говорити про звичайне: новини, плани, спільних знайомих.
Не лише слова: як поводитися поруч
Тифлопедагоги радять кілька простих правил:
• заходячи до кімнати, називайте себе;
• не торкайтеся людини без попередження;
• описуйте, що відбувається навколо: хто прийшов, що на столі, де стоїть стілець;
• не переставляйте речі без дозволу, бо людина орієнтується за їх місцем;
• пропонуйте допомогу, а не нав'язуйте її.
Голос того, хто пройшов цей шлях
«…Перші тижні мені всі казали, що все буде добре. А я лежав і думав, що тепер я нікому не потрібен і буду лише тягарем для дружини. Ніхто не питав, чого я боюся. Першою людиною, з якою я заговорив по-справжньому, був хлопець, який теж не бачив. Він не втішав. Він просто розповів, як сам уперше пішов до магазину з тростиною і як злякався, коли загубився. Я сміявся вперше за місяць. Тоді я зрозумів, що моє життя не скінчилося, воно просто стало іншим. І цьому іншому життю можна навчитися»,
– ділиться ветеран Павло Драгунов, який сьогодні сам готується консультувати побратимів.
Коли слів замало
Близькі не мають бути психологами, і це нормально. Варто звернутися до фахівця, якщо людина:
• кілька тижнів відмовляється від їжі, спілкування, звичних справ;
• постійно говорить про безнадію або про те, що не хоче жити;
• різко відмовляється від будь-якої допомоги чи лікування.
Звернутися по психологічну допомогу можна на гарячу лінію для ветеранів та їхніх родин Lifeline Ukraine за номером 7333 (цілодобово та безкоштовно).
Саме для того, щоб підтримка з'являлася вчасно, у межах проєкту «Інтегрований простір – Філатовський центр реабілітації зору» ми створюємо міждисциплінарну команду. Лікарі, психологи, соціальні працівники та консультанти «рівний – рівному» працюватимуть поруч із пацієнтом уже з перших днів лікування.
«Найголовніше, що можуть зробити рідні, – залишатися поруч і бути готовими слухати. Правильних слів, які миттєво знімуть біль, не існує. Але є присутність, яка допомагає його пережити», – підсумовує психологиня Ірина Яворська.
Комунікаційна команда ГС «Сучасний погляд»
Проєкт «Інтегрований простір – Філатовський центр реабілітації зору» реалізується ГС «Сучасний погляд» за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження» в рамках спільної ініціативи «Вступаємо в ЄС разом». Матеріал представляє позицію авторів і не обов'язково відображає позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду «Відродження».
